Метод може виявити поверхневі або приповерхневі дефекти, такі як тріщини, нахили, шви та включення в феромагнітних матеріалах, таких як залізо та сталь. Однією з головних переваг магнітно-порошкового контролю є те, що він може дати негайну індикацію дефектів і розривів.

Магнітна частинка відноситься до частинок нано-, мікро- або міліметричного розміру, диспергованих у рідині, які можуть активуватися зовнішніми магнітними полями, які зазвичай використовуються у розробці інтелектуальних матеріалів, мікромашин та різноманітних застосувань у інженерії та біотехнології.

Як правило, феромагнітними матеріалами є метали, тому магнітно-порошкові випробування не можна проводити на неметалічних речовинах. Поширені металеві матеріали, як нікель, залізо, сталь і кобальт всі вони є феромагнітними та є ідеальними кандидатами для тестування на магнітних порошках.

В даний час він використовується в медичних дослідженнях для вимірювання 3-D розташування та концентрації наночастинок. Візуалізація не використовує іонізуюче випромінювання та може створювати сигнал на будь-якій глибині тіла. MPI вперше був задуманий у 2001 році вченими, які працювали в Королівській дослідницькій лабораторії Philips у Гамбурзі.

Магнітопорошкова перевірка (MPI) — це процес неруйнівного контролю, у якому магнітне поле використовується для виявлення поверхневих та неглибоких підповерхневих розривів у феромагнітних матеріалах.

Недоліки магнітно-порошкового тестування: У деяких ситуаціях необхідно розмагнічувати. Можна побачити лише поверхневі та дуже близькі до поверхні ознаки. Матеріал/частина, що перевіряється, має бути феромагнітним.