Це так заснований на тому факті, що живі організми, такі як дерева, рослини, люди та тварини, поглинають вуглець-14 своїми тканинами. Коли вони вмирають, вуглець-14 з часом починає перетворюватися на інші атоми. Вчені можуть оцінити, як довго організм був мертвим, підрахувавши залишкові атоми вуглецю-14.

Вчені знають період напіврозпаду C-14 (5730 років), тож вони можуть визначити, як давно цей організм загинув. Датування вуглецем-14 можна використовувати лише для визначення віку того, що колись було живим. Його не можна використовувати для визначення віку місячного каміння чи метеорита.

Вік можна визначити за вимірювання кількості вуглецю-14, присутнього у зразку, і порівняння його з міжнародним еталонним стандартом. Вплив радіовуглецевого методу датування на сучасну людину зробив його одним із найвизначніших відкриттів 20 століття.

Це виявилося універсальною технікою датування скам'янілостей і археологічних зразків від 500 до 50 000 років. Цей метод широко використовується геологами плейстоцену, антропологами, археологами та дослідниками у суміжних областях.

Оскільки тварини та рослини перестають поглинати вуглець-14 під час розпаду, радіоактивність вуглецю-14, що залишився, показує їхній вік. Але тут є заковика. Низька кількість органічного матеріалу, раціон мертвої людини чи тварини та забруднення сучасними зразками можуть спотворити розрахунок.